| |
І вигукнув старий дивак:
— Та я ж — багатший всіх!
Щасливий цар був я, простак,
Зазнав мирських утіх...
...Єдину кличе він дочку:
«Я б спадок їй віддав!»...
А свиту друзів говірку
Із двору геть прогнав.
І донька втішити царя
Прийшла — що хоче він?
Так світить вранішня зоря,
Ласкава без причин...
І в смутку мовив їй дивак:
Я не бездумно жив!
Я все робив не просто так,
А власний світ творив!
|
