|
Однак нерівності дороги давали моїм
рукам право обхопити бильце сидіння,
щоб утримувати тіло прямо, і я не забирала їх. Руки поволі зближувалися, і, врешті, зімкнувшись, не лишили йому найменшої змоги прихилитися до бильця крісла, не торкнувшись їх. А він сидів, подавшись уперед, зрідка обмінюючись зі мною фразами, різко відмовляючись вести розмову на нецікаву йому тему, зі словами «Ні. Я не хочу». І знову рух рукою — жест проти будьякої спроби продовжити розмову — різкий, і водночас стомлений. Вмикав магнітофон і занурювався в в свої думки, під звуки, чомусь, німецьких маршів, часів ІІІ рейху. А я чекала. Ми були вже поблизу міста. |