|
І тут я збагнула, що
не туман стелиться біля підніж — це
пливуть хмари. Я сказала: — «Це дійсно хмари». Чоловік не загаявся докинути: — Ви давно вже у хмарах. — Поговори, — пробурмотіла я, не бажаючи скинути з себе цю ману, майже не соромлячись свого почуття, нітрохи не приховуючи його ні від чиїх очей. Залишалося зовсім обмаль цього пречудового суботнього дня. Кожен слухав себе. Я знала цілком певно: відчуття першого дотику — неповторне. Цей довгий день — неповторний. Цей теплий довірливий погляд — неповторний. |