|
Відчувала, як скорочується відстань, як невідворотно ближчає кінець
поїздки. Ми сиділи дуже близько. Мій чоловік, перебуваючи увесь день у машині поруч зі мною, з посмішкою спостерігав за розвитком подій, інколи невпопад іронізував. Увечері мені зауважив — ти не шляхетно поводилася — висіла у нього на шиї. Та чоловік нічого не знав! Увесь довгий шлях, півроку й цей довгий суботній день, я наближалася до бажаної мети, я хотіла одержати відповідь. Але не просто «Так», мовлене вустами, а «Так», проголошене цим старіючим, упертим як дух, тілом, воно спершу мало підкоритися, віддавши право доторкнутися до себе моїм рукам, і не лише в мимолітних холодних рукостисканнях ділових зустрічей. |