|
Отож у очікуванні маршрутки я вивчала позірно три туристських автобуси,
міркуючи, котрий під’їде першим. І не помилилася — під’їхав той, що стояв
посередині.
Ось іще одне зрозуміле бажання: втиснутися до салону серед перших і
зайняти місце на першому сидінні, щоб
спостерігати за дорогою через лобове
скло й ніхто не маячив перед очима. Сьогодні це бажання справдилося. Я сиділа ззаду, по праву руку від водія, поклавши свої п’ястуки на бильце його крісла. Так, ось тут, саме цієї миті я збагнула: не можу не написати про те, що ось уже півроку не полишає мене, з’являючись удень, навідується вночі — впереміж реальність і вигадка, додаючи не сказане, обплутуючи не здійснене і бувальщину єдиною ниткою споглядання, зливаючись у доконаний образ несправдженої чи прийдешньої любові. читати примiтку |