"Коли журною чередою тіні ..."
 Коли журною чередою тіні Тих, хто майнув крізь марево денне, Відвідати вас прийдуть в самотині, Між них впізнати спробуйте мене. Безвладної руки моєї тремор Крізь ручкання, де й радість не посутня, В лушпинні слів відчуйте — не зберемо Ми слів, що суть гнітять, як тіло сукня... Та на зорі, як час зі сном прощатись, І світ іще не встиг луску вдягнути, Спокусі чи не схочете піддатись — Мольбу душі моєї осягнути? Як тяжко буть Суддею і Пророком В довкіллі, де так-сяк ми співіснуєм! Де душі всіх, неначе під навроком, Живуть не в нас, а ми їх і не чуєм... 1992 |