"Коли журною чередою тіні ..."           

Коли журною чередою тіні
Тих, хто майнув крізь марево денне,
Відвідати вас прийдуть в самотині,
Між них впізнати спробуйте мене.
Безвладної руки моєї тремор
Крізь ручкання, де й радість не посутня,
В лушпинні слів відчуйте — не зберемо
Ми слів, що суть гнітять, як тіло сукня...

Та на зорі, як час зі сном прощатись,
І світ іще не встиг луску вдягнути,
Спокусі чи не схочете піддатись —
Мольбу душі моєї осягнути?
Як тяжко буть Суддею і Пророком
В довкіллі, де так-сяк ми співіснуєм!
Де душі всіх, неначе під навроком,
Живуть не в нас, а ми їх і не чуєм...

1992