|
Политику Валентину Федорову Сам Бог вручив, напевне, Вам ефес — Приборкать зло, коли встає наруга. А що в бою — хоч Ви і не кортес — Чи не траплялось стать на тім’я друга? Є у політика свята дорога — Від поля брані далі, ніж від Бога. Ідуть в атаку бевзі, брат на брата, Їх черепи — це невелика втрата. Та й зір, мовляв, на всіх не вистачає, Бреде юрба за зірним мудрецем, Рятівником нарікши, чи вітцем, Того, що нині нею заправляє. Себе смішним політик не вважає І роль «як слід» виконує щораз, То сміх, то біль спричинюючи в нас. Брехун ти, чи мудрець — юрба не знає. У спробах заслужить у всіх любов, Мудрець собі б здобув лише зневагу. Брехун край серця намалює кров І знайде жаль, коли вже не повагу. 1992 читати примiтку |