| |
Прип’ять
Захід осоння розклав на галяві,
Хрускіт позначує вкрадливі кроки.
Влігшись у пишні листки золотаві,
Вірю — то бродить у заростях спокій.
Поглядом я — в кришталевім серпанку —
В подиху пущ павутинки не тонуть!
Листя дарує стежкам вишиванку,
Та й шепотить: «Незабаром схолоне
Погляд цій синий безоднего неба
Сонця осіннього промінь прощальний,
Щезне. Все прийшлим вполониться снігом.
Він приховає таємне й сокральне —
Тільки душа непокірною буде.
Новим вона непідвладна скресанням.
І благодать, що наповнює груди,
Раптом сяйне листопадом востаннє»
1981
читати примiтку
|