|
Нiма нiжнiсть
Батьковi. Матерi.
Все байдужіші ми, усе черствіш...
Майбутнє й мрія вже давно — розбіжність...
А в глибині душі, усе щемніш,
Незрима й мовчазна, зростає ніжність.
Між метушнею, з холоду чужого
Втекла, згорнулась долі навмання,
І все чекає сонячного слова
Та ніжність, мов приблудне цуценя.
Єдину мить, роковану мені,
Змарновано — і що тепер волати!
Щораз збагну: то скніє на стерні
Мій борг святий, довічно без відплати.
|