|
Бозя до себе, як завше, Справжніх юними кличе. Ну прочитай хоч рядочок! Прикрась мої дні похмурі. Ми ще в обіймах сорочок, Та прийде час і натурі! — Так само, як море вічне Нам очі вабить собою, Поезія грішно кличе Труїти серця любов’ю... — Ми з тобою, певно, із справжніх, З того, перелітного гурту, Що мчить крізь туман відважно За сонцем, до вирію-нурту. Ялта. 23 ноября 2006 |